29 березня 2012 року о 14.30 у відділі літератури та інформації з гуманітарних наук (вул. Соборна, 73, читальна зала, ІІІ−й поверх) Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва спільно з Конгресом української інтелігенції Вінниччини проводять літературно-мистецький вечір «Грані щедрого таланту», присвячений 75-річчю від дня народження українського письменника, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка та Міжнародної премії Антоновичів Євгена Пилиповича Гуцала.
Народився Є. Гуцало 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові (нині – Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів.
У 1959 р. закінчив Ніжинський педінститут, деякий час працював у редакціях газет, видавництві «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), а згодом повністю зосередився на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та ін.
У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі(«В полях», «Просинець», «Олень Август», «Вечір-чечір», «Скупана в любистку», «Клава, мати піратська», «Весняна скрипочка згори», «Запах кропу», «У сяйві на обрії»), з'являються друком дві концептуальні повісті Є. Гуцала – «Мертва зона» (1967) та «Родинне вогнище» (1968, інша назва – «Мати своїх дітей»). Тоді ж, у другій половині 60-х, було написано й повість «Сільські вчителі», надруковану трохи згодом.
На початку 70-х років виходять друком лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні» (1971), дилогія «Сільські вчителі» (1971) та «Шкільний хліб» (1973).
Етапним для творчості письменника було звернення до романної форми. Трилогія «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена» та «Парад планет» (1982 – 1984рр.) викликала неоднозначну реакцію критики, спричинювалась до літературних полемік.
Появі романів передували своєрідні, за визначенням автора, ексцентричні оповідання («Жінки є жінки», «Звабники і звабниці» та ін.), які ввійшли до збірок «Полювання з гончим псом» (1980) та «Мистецтво подобатись жінкам» (1986). Останнім часом прозаїк працював над «епосом-еросом» – «Блуд» (1993), «Імпровізація плоті» (1993).
Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.
У 1981p. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з'являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989). Так рівно через двадцять років після надрукування першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій» повертається письменник до лірики.
Помер Євген Гуцало 4 липня 1995 року.
Феномен Євгена Гуцала – у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключає розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності.
